18 квітня 2003 року виповнилося 115 років від дня народження І.Ф.Хворостецького, українського художника Марно шукати ім'я цього талановитого художника серед тих, кого радянський режим удостоїв високих звань та нагород. Незважаючи на це, Іван Федорович Хворостецький залишив по собі таку яскраву й неповторну творчу спадщину, що без неї картина українського живопису ХХ століття була б збідненою і неповною. А ще великою заслугою цього майстра стала вихована ним ціла плеяда обдарованої творчої молоді, якій належить значний внесок в українську образотворчість.

"Народився 1888 року в селі Юридики біля Почаєва на Волині. Батько, слюсар, працював у майстерні Почаєвської лаври. Сім'я - 14 чоловік. 10 соток землі. Заробіток - 10 карбованців на місяць", пише митець у своєму "життєпису". Першим учителем майбутнього художника був його дядько, почаївський іконописець. Здібності Хворостецького помітили, стали запрошувати розписувати церкви на Волині.

Далі він одержує пропозицію від відомого київського іконописця Г.Крушевського, зокрема, взяти участь у розписах нового собору в Білій Церкві. Обсяг робіт був таким великим, що зібрали цілу артіль, де, до речі, поряд з Хворостецьким, працювали Трохименко, Козик, Шульга та інші в майбутньому провідні художники України.

То була велика школа для відточення майстерності, але Хворостецький розумів, що справжнім художником він стане тільки тоді, коли пройде ґрунтовну професіональну виучку. І кинувши досить-таки прибуткове іконописання, він вступає 1908 року до Київського художнього училища, де наполегливо вчиться цілих сім років. Серед викладачів Іван Федорович з теплою вдячністю згадував Г.Дядченка, В.Менка, О.Мурашка і, особливо, Ф.Кричевського. Його реалістичному методу, розумінню колориту і рисунка в створенні картини Хворостецький залишиться вірним усе життя.

На жаль, час не зберіг учнівських робіт Хворостецького, а працював він, як свідчать спогади сучасників, багато й плідно. Першим твором, з яким до митця прийшов справжній успіх і визнання, стала картина "Комсомолка на селі" (1927), що увійшла до набутків українського живопису 20-х років. Як і більшість митців, які щиро повірили в те, що революція докорінно змінить життя народу на краще, Хворостецький звертається до нових явищ на селі. Втіленням їх стала дівчина в червоній хустині - комсомолка, що натхненно переконує в перевагах соціалістичного ладу недовірливих жінок-селянок. Образи, змальовані художником, підкуповують правдивістю і щирістю, хоча виконані в лаконічній, відверто узагальненій манері. Приваблює пейзаж села, на тлі якого розгортається дія, - ліричний, сонячний, небагатослівний, але глибоко поетичний...


Пейзаж посідає чільне місце в творчості Хворостецького. Він полюбляє писати невеликі, етюдного характеру картини природи, зовні прості, але наповнені емоційним змістом. Цю рису добре підмітив відомий український пейзажист Микола Глущенко: "Він умів оспівати й опоетизувати те, що іншим надокучило. Зображення будь-якого кущика в нього звучало як одкровення. Особливо прекрасна його серія пасік. Можливо, вперше в українському живопису художник передав поетичну чарівність пасіки. Різнобарвні вулики різних форм дуже вдало скомпоновані й природно розміщені у пейзажах. І неминуча, здавалося б, монотонність перетворилася на внутрішній ритм картини... Природа була для нього відкритою книгою".

...На пагорбі ще зостався великий шмат снігу, почорнілого від сліпучого весняного сонця, але бліда зелень вже вперто пробивається то тут, то там. І зарожевіли гілки берізок, закосичилася жовтими китицями верба, радіючи свіжому теплому вітерцеві та легким білим хмаринкам у лагідному небі. Мимоволі згадується, коли милуєшся цією скромною картиною, оте неповторне, тичинівське "Йде весна, запашна...".

Хворостецький був художником глибоко, органічно національним. Головним образом його проникливих пейзажів була У країна, яку він оспівував і в епічних, і в камерних полотнах. Як ось у "Мальвах" (1954), де білостінна українська хата неначе потопає в нестримному буянні рожевих та білих мальв, що потіснили навіть гордого соняшника.

Квіти дуже часто присутні в композиціях художника - і як складова багатьох пейзажів, і як основні "герої" його численних натюрмортів. Кількома точними, але максимально насиченими мазками художник зображав-виліплював вишукані троянди, соковиті пелюстки півонії, налиті літом яблука зі свого почаївського саду.

Так, мальовничі місця навколо рідного Почаєва, де художник проживав у повоєнні роки, стали основною темою його робіт аж до останніх днів. "Довгими зимовими вечорами він малював, якими мають бути клумби на нашому подвір'ї, - згадує син Івана Федоровича Валерій Хворостецький. - Приходило літо і в нашому дворі з травня до жовтня буяло кольорове розмаїття, квіти підбиралися так, щоб коли одні одцвітають, інші починали цвісти.

Вечорами люди зупинялися біля нашого обійстя, де буяв аромат матіоли, запашного тютюну, резеди...".

Хворостецький дуже любив Почаївську Лавру, глибоко переживав і протестував, коли влада вирішила розташувати в стінах цієї національної святині психіатричну лікарню. "Для батька Лавра була не тільки храмом Божим, вона була для нього і храмом мистецтва, - пише в спогадах Валерій Хворостецький. - В дитинстві він навчався в ній, спочатку в церковнопарафіяльній школі, а потім в іконописних майстернях. Якось ранньою весною ми з батьком прогулювалися на околицях Почаєва. Світило сонце і Лавра в його сяйві, здавалося, злітала над землею.

Батько раптом зупинився, довго дивився на Лавру і сказав: "В ній я почав свої перші кроки, які вивели мене на дорогу високого мистецтва. Я завжди вдячний тим людям, які в стінах Лаври прищепили мені любов до малярства".

У квітні 1989 року в Почаєві з ініціативи шанувальників таланту художника було відкрито меморіальний музей Івана Хворостецького, де крім його робіт, можна побачити твори багатьох відомих українських живописців.

Нині громадськість Почаєва клопочеться про встановлення меморіальної дошки на стінах іконописної майстерні, де свого часу навчався славетний земляк. Обійдений владою за життя, він заслужив своєю натхненною творчістю широке визнання в рідній Україні, яку палко любив і якій віддав весь свій щедрий талант.

Олексій ЖУРАВЕЛЬ (Укрінформ).